Управління відходами - Правове регулювання в ЄС

Співробітництво держав-членів ЄС у сфері охорони довкілля розпочалося з розробляння правових механізмів поводження з відходами. У 1975 р. була прийнята Рамкова Директива 75/442 про відходи та Директива 75/439 про видалення відпрацьованих мастил, у 1976 р. — Директива 76/403 про видалення поліхлорбіфенілів та поліхлортерфенілів, у 1978 р. — Директива про небезпечні відходи, яку в 1991 р. замінено на Директиву 91/689. Ці документи стали підґрунтям нормативної бази з відходів. У них сформульовано визначення відходів та ключові концепції, задекларовано положення про те, що керування відходами (збирання, зберігання, вилучення) не має створювати загрозу для довкілля та здоров’я людей, установлено умови контролю за перевезенням відходів в межах ЄС.

У процесі розвивання міжнародного права Директиву 75/442 (далі Рамкова Директива) замінили на Директиву Ради 91/156/ЄЕС від 18 березня 1991 р. У правових актах ЄС визначено різницю між процесами утилізування та видаляння, однак збережено саме поняття відходів. Згідно з цими документами ЄС немає «відходів для утилізації» та «відходів для видалення», є тільки поняття «відходи».

У первинній версії Рамкова Директива визначала поняття «відходи» як будь-яку речовину або предмет, які їх власник усуває або які призначені до усунення, згідно з державним законодавством.

Далі визначення поняття «відходи» було змінено. Після внесених змін згідно з рамковою директивою термін «відходи» означає речовини або предмети, яких позбувається їх власник, чи має намір позбутися, чи зобов’язаний позбутися.

Це визначення доповнено переліком категорій відходів згідно з Європейським каталогом відходів (European Waste Catalogue). Європейський каталог відходів — це класифікаційна система, яка охоплює всі види відходів (матеріалів), включаючи небезпечні. Цей перелік періодично переглядають та оновлюють у разі необхідності. На підставі Рамкової директиви було прийнято ряд нормативно-правових актів, які встановлюють конкретні вимоги до поводження з відходами.

За предметом регулювання ці акти можна поділити на три групи:

• Акти, які регулюють конкретні операції поводження з відходами. Основу актів цієї групи складають директиви, що встановлюють вимоги до діяльності та дозволів на діяльність із видалення відходів (найчастіше спалювання чи захоронення). Основними нормативно-правовими актами цієї групи є Директиви 1999/31 про захоронення відходів і Директива 2000/76 про спалювання відходів, Директива 94/62 про пакування відходів.
• Акти, які регулюють поводження з окремими видами відходів. Це здебільшого директиви, що встановлюють вимоги до поводження з небезпечними відходами та їх окремими типами, а також відпрацьованими мастилами, пакувальними матеріалами, батареями і акумуляторами. Основними актами цієї групи є Директива 91/689 про небезпечні відходи, Директива 75/439 про видалення відпрацьованих мастил, Директива 94/62 про пакування та відходи пакування, Директива 78/176 про відходи виробництва діоксиду титану, Директива 2000/53 про транспортні засоби, що вийшли з експлуатації, Директива 2000/59 про портові установки для прийняття утворюваних кораблями відходів та залишки вантажів, Директива 2002/95 про обмеження використання певних небезпечних речовин у електричному та електронному обладнанні, Директива 2002/96 про відходи електричного та електронного обладнання.
• Акти, що попереджують та здійснюють контроль за забрудненням. Основним актом є Директива Європейського Парламенту та Ради 2008/1/ЄС від 18 січня 2008 року щодо комплексного запобігання та контролю за забрудненням.