В Європейському Союзі використання ядерної енергії регулюється договором 1957 року, яким створено Співтовариство з ядерної енергії (далі—Євратом), згідно якого передбачається, що європейські країни щодо сфери використання ядерних установок та ядерних матеріалів дотримуються гарантій безпеки - приблизно таких, які прописані в положеннях МАГАТЕ. Однак, у відмінність від МАГАТЕ, Євратом не встановлює стандартів ядерної безпеки, яки б мали силу закону.
Частка АЕС у виробництві електроенергії в ЄС до приєднання 10 нових членів у травні ц.р. сягала приблизно 35%, (від 4,1% у Нідерландах до 76% у Франції); в експлуатації перебувало 145 ядерних енергетичних реакторів загальною встановленою потужністю 122757 МВт (23% сумарної встановленої енергогенеруючої потужності).
У країнах-нових членах ЄС працюють 18 ядерних енергетичних реакторів. Перебувають в експлуатації дослідницькі реактори і значна кількість установок, призначених для поводження та зберігання відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів. Ядерна енергетика посідає значне місце в енергозабезпеченні таких країн, як Литва (77,6%), Словаччина (53,4%), Словенія (39%), Угорщина (32,7%), Чехія (30,5%).
В ЄС не існує спільної політики розвитку ядерної енергетики, кожна країна - член ЄС самостійно визначає необхідність і масштаби її розвитку. Втім, сьогодні ЕС провадить курс на більш тісніше зближення та інтеграцію енергетичної політики країн-членів. У процесі розробки та прийняття рішень в сфері енергетичної політики приймають участь практично усі керівні органи ЕС, однак головну роль відіграє Європейська Комісія (ЄК).
Завбачаючи розширенню ЄС, у листопаді 2002 року ЄК схвалила пропозиції щодо нового “ядерного пакету” Євратому, які затверджують існуючі на сьогоднішній день стандарти з безпеки і моніторингу згідно принципам і положенням МАГАТЕ, а також Асоціації з ядерного регулювання Західної Європи (Western European Nuclear regulator's Association, or WENRA). Ці пропозиції містять також вимоги, щоб кожна країна-член ЕС мала свій власний незалежний орган нагляду і була б членом загальноєвропейської системи контролю, яка б “наглядала за наглядачами”. Пропозиції також охоплюють план створення, управління та використання фонду зі зняття з експлуатації ядерних установок, який повинен гарантувати, що процес утилізації буде проходити “таким чином, що населення та навколишнє середовище будуть захищені від радіації”. Пропонується також директива в галузі поводження з радіоактивними відходами, згідно з якою країни-члени ЄС повинні будуть визначити як пріоритетне питання геологічного поховання високорадіоактивних відходів, до 2008 року визначать потенційні місця їхнього поховання, а до 2018 року повністю підготувати їх до експлуатації. Також від членів ЄС вимагається до 2013 року повне забезпечення функціональними сховищами низькорадіоактивних відходів.
Одним з основних актів Європейського Союзу у сфері ядерної безпеки та радіаційного захисту є Регламент Ради (Євратом) 1493/93 від 8 червня 1993р. щодо перевезень радіоактивних речовин між країнами-членами, яка застосовується до перевезень між державами-членами герметизованих радіоактивних та інших подібних джерел радіації, коли обсяги та концентрації перевищують рівні, затверджені у статті 4 (а) і (b) Директиви 80/836/ Євратом.