Промислове забруднення - Правове регулювання в Україні

Україна в порівнянні з іншими країнами Центральної та Східної Європи має значно більш енергоємну промисловість, вона посідає 6-е місце у світі за споживанням газу. Частка важкої промисловості в економіці складає близько 35%. Водночас, запровадження найкращих доступних екологічно чистих технологій в країні проходить дуже повільно.

Промисловий сектор забезпечує більш як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50 відсотків товарів і послуг, а також 80 відсотків експортної продукції, але нажаль, його структура не є оптимальною з точки зору екологічної безпеки країни. Питома вага потенційно небезпечних, ресурсоємних галузей (металургії та оброблення, хімічної та нафтохімічної промисловості, виробництва коксу, продуктів нафтопереробки тощо) сягає в структурі промисловості 40%, проте, помітний ріст виробництва продукції машинобудування в останні роки і зростання кількості продукції обробної промисловості у порівнянні з добувною є, безумовно, позитивною тенденцією. Поки що екстенсивний характер промислового та сільськогосподарського виробництва, який дістався у спадок з попередніх періодів розвитку економки країни негативно впливає на показники ресурсомісткості, в тому числі – матеріалоємності, металомісткості, енергоємності, водоспоживання, особливо в регіонах найбільш масштабного розвитку і концентрації виробництва (насамперед промислового) - у Донбасі, Придніпров’ї, в Харківському регіоні тощо.

Наразі, основним завданням у промисловому секторі є обмеження викидів певних забруднювачів у атмосферу від великих спалювальних комбінатів. До національного законодавства у вказаній сфері регулювання належать такі правові акти як:

• Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 № 2707-XII.
• Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1780 «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел».
• Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.2006 № 108 «Про затвердження Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців».
• Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.06.2006 № 309 «Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел».

Більшість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря поступають від виробництва металу, мінеральних продуктів, хімічної та нафтохімічної промисловості. Скиди недостатньо очищених і неочищених промислових стоків з підвищеним вмістом токсичних хімічних речовин безпосередньо впливають на якість поверхневих вод. Більшість відходів, які утворюються в країні мають промислове походження. Основні джерела промислових відходів утворюють гірничодобувна, хімічна і нафтохімічна промисловість, металургія, машинобудування, харчова та целюлозно-паперова промисловість.

В Україні не зазнало широкого поширення впровадження систем екологічного управління на підприємствах та екологічне маркування продукції. Лише незначна кількість національних товаровиробники отримали екологічний сертифікат на відповідність міжнародним екологічними стандартам серії ISO 14000.

Також у 2003 році була прийнята Концепція реалізації державної політики щодо скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які призводять до підкислення, евтрофікації та утворення приземного озону, метою якої є визначення напрямів, пріоритетів, а також організаційних, соціально-економічних і матеріально-технічних засад реалізації державної політики у сфері обмеження та скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Прийняття Україною Енергетичної стратегії на період до 2030 року (далі—Енергетична стратегія) також має безумовну значущість в історичному та економічному контексті. Тривалий час Україна не мала стратегічної програми національного енергетичного розвитку, що негативно позначалося на формуванні та реалізації вітчизняної як енергетичної, так і загальноекономічної політики. Зі схваленням цього документа на початку 2006 року здавалося, що країна нарешті отримала довгоочікуваний дороговказ для державного регулювання енергетичного сектора в середньо- та довгостроковій перспективі. Однак, передбачене Енергетичною стратегією приєднання Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України до системи UCTE потребує вирішення низки проблем в енергетиці країни. Одна з них – забезпечення рівнів викидів забруднюючих речовин в атмосферу відповідно до вимог Європейського Союзу.